Оксидами називаються складні речовини, до яких входять два елементи, один з яких оксиген.
Майже всі хімічні елементи утворюють оксиди. І досі ще не добуто оксиди трьох елементів - благородних газів: гелію, неону, аргону.
Оксиди класифікують на
Солетворні
основні
кислотні
амфотерні Несолетворні
(байдужі, або
індиферентні)
СО, N2O, NO і ін.
Солетворні оксиди здатні утворювати солі під час взаємодії з кислотами або кислотами.
Основними називаються такі оксиди, яким відповідають основи. Ці оксиди металів. Для них характрний фонний тип зв'язку. У металів, які входять до складу основних оксидів, ступінь окислення буває не вище + 3. Наприклад, No2O, CaO, FeO, NiO, CuO, ін.
Кислотними називають оксиди, яким відповідають кислоти. Утворюються неметалами і деякими металами, що виявляють високі ступені окислення. Наприклад, CO2, P2O5, SO2SO3, SiO2, CrO3, Mn2O7, ін.
Амфотерними називаються такі оксиди, які залежно від умов виявляють основні або кислотні властивості. До них належать деякі оксиди металів: ZnO, Al2O3, Cr2O3, PbO і ін.
Номенклатура.
Назви оксидів утворюються так:
СО - карбону (ІІ) оксид;
СО2 - карбону (IV) оксид;
FeO - феруму (ІІ) оксид;
Al2O3 - алюмінію оксид.
Якщо елемент утрвоює кілька оксидів, то в їх назвах зазначається ступінь окислення елемента римською цифрою в дужках.
Існують сполуки елементів з оксигеном, які лише формально належать до класу оксидів. До них належать пероксиди. Їх розглядають як солі пероксиду гідрогену Н2О2-1.
Кислотні оксиди
До кислотних оксидів відносять такі оксиди, які взаємодіють з основними та амфотерними оксидами, а також з їх гідроксидами з утворенням солей. Наприклад:
P2О5 + 3СаО = Са3(РО4)2
SO3 + ZnO = ZnSO4
CO2 + 2NaOH = Na2СО3 + Н2О
Кислотні оксиди називають звичайно ангідридами (зневодненими кислотами), вказуючи цим, що їх можна одержати з кислот, віднімаючи від них елементи води. Кислотні оксиди утворюються неметалами та деякими металами, які проявляють змінну валентність. Валентність металів у кислотних оксидах буває, від 4+ до 7+. Наприклад CrO3 — хроматний ангідрид (валентність хрому 6+ ), Mn2O7 — ангідрид марганцю (валентність марганцю 7+ ) і т. д.
Деякі кислотні оксиди взаємодіють з водою, утворюючи відповідні гідроксиди, тобто кислоти. Однак більшість з них безпосередньо з водою не взаємодіють, і тому їх гідроксиди, тобто кислоти, що їм відповідають, одержують посереднім шляхом.
Індиферентні оксиди
Індиферентними називають такі оксиди, які не взаємодіють ні з кислотами, ні з основами і солей не утворюють. Тому їх називають ще несолетвірними оксидами. Індиферентних оксидів небагато. До них належать монооксид вуглецю — CO, геміоксид азоту — N2O, монооксид азоту — NO і деякі інші.
Азот утворює кілька оксидів, у тому числі NO — монооксид азоту, N2O3 — сесквіоксид азоту, NO2 — діоксид азоту і N2O5 — геміпентаоксид (півп'ятиоксид) азоту.
Хлор серед інших оксидів утворює Cl2O7 — гемігептаоксид хлору, а осмій — OsO4 тетраоксид осмію. Більше чотирьох атомів кисню, що припадають на один атом елементу, в нормальних оксидів не буває.
Також, оксиди з змінною валентністю елементів можуть записуватися з додаванням валентності елемента. Наприклад, CO2 - оксид карбону (IV) або Карбон (IV) оксид.
Крім того, деякі оксиди мають ще й особливі назви. Наприклад, діоксид вуглецю CO2 — називають вуглекислим газом, діоксид сірки, SO2 — сірковим газом, монооксид вуглецю СО — чадним газом тощо. Більшість оксидів неметалів називають ангідридами відповідних кислот. Наприклад, триоксид сірки SO3 називають сульфатним ангідридом (ангідридом сульфатної кислоти Н2SO4), геміпентоксид фосфору P2O5 — фосфатним ангідридом (ангідридом фосфатної кислоти Н3РО4) і т. д.
|
